Юлій швець

Історія напруженого пошуку суспільного ідеалу, розкрита в поемі Ліни Костенко «Циганська муза», написана не сьогодні, але вона не втратила своєї краси. В харківському театрі PS – і це не ради красного слівця – твір знайшов своє друге народження. Незважаючи на те, що головним виразним засобом моноспектаклю є римоване слово, режисер Світлана Пасічник, за майже повної відсутності елементів матеріального світу на сцені, наповнює це слово яскравістю та багатством звукових та світлових відтінків, і разом з виконавицею головної ролі Надією Алюновою домагається надзвичайного ефекту: поетичне слово, що ожило, прокладає свою власну долю в часі-просторі вистави і починає функціонувати не в минулому, а в теперішньому часі. Й уже не як інтимна, яка давно трапилась, історія, а як така, що не втратила своєї тендітної привабливості, народжена для колективного сприйняття тут і сьогодні. Локальні рамки пунктиром позначеного літературного сюжету при цьому розширюються, і на сцені виникає, власне, не конкретика фабули навіть, а своєрідний ланцюг повязаних уявою авторів спектаклю часткових вражень, кожне з яких, маючи свої атрибути -конфлікт, зав’язку-розвязку, – стає локальною фабулою. Разом вони творять щось на зразок хмарки ледь помітних брижів на поверхні великого озера. Від найменшого подиху вітру хмарка ця може міняти свої обриси, але не перестане іскритися цілком доступним для огляду простором матеріальних місячних зайчиків.
Харківський Театр PS цією самобутньою, дещо ірраціональною постановкою дає можливість кожному, хто не боїться дивитись на місячні доріжки, розвинути чутливість і гостроту свого духовного зору. Кожен, наділений поетичністю, наперекір тотальній прозі часу, може перспективою цієї невичерпної енергії помилуватись. Або для будь-якої гарної справи надихнутись.
Це красива, тонка і своєрідна вистава.

Корисні статті для Вас:

Перейти до переліку статей номеру 2010:#6

© copyright 2012