Женщина. Ритуал. Театр.

Светлана Пасичник — режиссер-экспериментатор. В 1999 году окончила Харьковский институт искусств. С тех пор поставила три спектакля  в Харьковском театре «P.S.»: «У неділю рано зілля копала» по повести Ольги Кобылянской, поэтическую забаву «Горохове плем’я» и звуковую импрессию по библейскому тексту Песни песней Соломона «Чари на кохання». Мать четверых детей.

Последний спектакль – на фестивале негосударственных театров «Курбалесия», который прошел в Харькове в конце октября, был удостоен высшей награды — Гран-при.

…Сюжет трудно различим, можно сказать – его вообще не существует, во всяком случае, для зрителей. В начале, все кажется хаотичным, но это только внешнее, первое впечатление,  и чем глубже сидящие в зале люди погружаются в атмосферу спектакля, тем все больше и больше начинают понимать, что за всем этим стоит нечто тайное, мистическое и … прекрасное.

«Человек, попавший на спектакль, чувствует  себя присутствующим сразу в нескольких измерениях. Где-то на границе сознания и подсознания актеры (а точнее – актрисы) совершают действо, и оно отзывается в душе зрителя тонкой, пульсирующей нитью… Имя всему этому – ритуал…»

Из отзыва критика.

О  Харьковском театре театре  «P.S.»  я знаю не понаслышке, и уже несколько лет наблюдаю за его судьбой.  Могу с уверенностью сказать, что за все это время, в его репертуаре, не было ни одного «проходного» спектакля. Каждый из них в корне отличался от предыдущего, каждый  был, своего рода, экспериментом, перформенсом. Но сегодня наш разговор пойдет лишь о женской половине театра. Женщина – режиссер, четыре женщины  —  актрисы? — ни одного мужчины на сцене, и, тем не менее, – удивительная гармонія… Все это — спектакль «Чары на кохання».

Света, у вас украиноязычный театр и все общение в нем и, насколько я знаю, и за его пределами, у вас происходит на украинском языке. Честно говоря, просмотрев «Чары на кохання», я уже не представляю на афише рядом с «Чарами» слово «спектакль». «Вистава» – да… Что это, мистика украинского языка?

—   Мені здається, що це – просто пієтет вихованої людини. Наш театр працює тільки з україномовними текстами. І мова для нас — не просто таке собі знаряддя впливу на глядача. Це, передусім, ключик для нас самих до якихось потаємних дверцят змісту. Він єднає людину із землею, а значить, і з космосом. Ось чому я, наприклад, вважаю, що безглуздо на цій землі застосовувати якийсь інший ключик… Перепрошую, якщо я когось розстроїла.

Света, ваш театр совершенно не похож на тот классический, в нашем представлении, театр, который мы привыкли видеть. Харьковский театр «P.S.» — это и есть «Театр ритуала»?

— Не сказала б. Наш театр — ігровий. Як, зрештою, і будь-який театр у структурі української театральної традиції. Гра лежить в основі театру. Але ритуал все-таки у цій справі присутній: підносити гру до рангу ритуального дійства у своєму власному сприйнятті — це і моя особиста і мрія, і спрага, і жага, і висока честь, що випала у житті. Це — і завдання, і потреба наших артистів. Я можу сказати з упевненістю: всі, хто сьогодні працюють в нашому театрі — не можуть без нього жити. Тоді театр стає ритуалом…

«Чары» очень красивый спектакль, и дело здесь даже не в декорациях, их минимум, и все они, как я понимаю, глубоко символичны. Однако здесь присутствует красота, идущая откуда-то изнутри действа. Она вплетена в песни, ритмы, текст. О чем «Чары на кохання», о чем вообще ритуальные действа?

— Відповідь гранично проста: «вся література — про любов». Заради цього — і будь-які ритуальні дійства.

Кто придумывал декорации, кто разрабатывал ваши костюмы?

— Дивовижна людина, художник Олена ГУБІК. Дуже багато чого з того, що глядач бачить на сцені і на актрисах — вона зробила своїми ручками. Решту ж — десь знайшла і тими ж ручками принесла. Я не знала жодного клопоту про те, що буде на сцені. Усе звідкись «само бралося», як тільки ми вирішували, що це потрібно. Ця легкість у роботі, на мій погляд, відбилася і у декорації до вистави, і у костюмах. Цього ми й прагнули: щоб образ вистави залишав враження палацу з повітря…

Люди, занимаясь этническим творчеством, сталкиваться порой с необъяснимыми  и мистическими вещами.  Вам не страшно идти в этом направлении?

— Так? Дуже цікаво!.. І поки що не страшно…

**********************************************************

Света, делать театр, насколько я знаю, это очень и очень тяжело. Не хочется бросить?

— Будь-яка робота — це непросто. Але для мене театр — це не просто робота. Кинути? Кинути можна непотрібний тягар. Але кинути ракету, яка відриває тебе від тягаря побутових бажань… Яка виносить тебе на якісно інші орбіти… Треба настільки сильно помилятися, щоб це зробити… Або мати настільки слабкі руки…

Света, у вас 4-ро детей и еще один ребенок – это  ваш театр. Откуда столько сил и любви на всех?

— Тобі скажу по секрету: сила в любові.

Пожелания женщинам.

— Кожній жінці ще в цьому році подивитись виставу «Чари на кохання». І знайти, і не відпустити Його.