Автор: Мария Козыренко. Театр «P.S.»: «Пригода ведмедиків панда, яку розповів один саксофоніст, який мав подружку у Франкфурті»

Між вами не має межі. Простір між вами відсутній. Актори є. Глядач – мислиться. Десь попід стінами, із блукаючими всією Зеленою залою Будинку архітектора поглядами, – Глядачі.

Під час вистави виникають два послідовних відчуття: перше – тобі здається, що зараз один з акторів, остаточно порушивши твій глядацький простір, візьме тебе за руку абощо і введе у виставу бодай у вигляді здивованої декорації; друге – ти розумієш, що для акторів немає, фактично, межі між його і твоїм простором, бо тоді ця межа давно вже мала би порушитись… І саме із цього другого глядацького стану випливає відчуття, що «тебе немає». Цей ефект посилюється й відеовставками до спектаклю, які виникають перед глядачами прямо на стіні кімнати, яка, зрештою, своїми небагатьма десятками квадратних метрів виконує роль і глядацької зали, і театральної сцени.

Від часу прем’єри вистави «Пригода ведмедиків панда…» у травні минуло майже півроку. І, як видно, цей час не пройшов у театрі «P.S.» у простому відшліфовуванні постановки. Зміна головного актора, безперечно, – найперше, що впливає на зміст дійства. Більше того – зміна надзвичайно вдала (принаймні тепер головний герой-саксофоніст узяв-таки до рук саксофона та спромігся на ньому заграти!). Помітні й деякі зміни в деталях, але то залаштункова робота, з якої глядачеві залишаються тільки вершки досягнутих усією трупою результатів. Головне – що ці результати є. Найголовніше – ці результати варті нашої, глядацької, уваги.

За матеріалами – http://kharkov.nezabarom.com.ua/article/Stereo-teatrabo-Efekt-vidsutnosti/Teatry/