Петер Турріні
Соло живого чоловіка

Монолог людини починається словами:

“Зараз я дорахую до тисячі і покінчу із собою. Раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять…, …, …”.

Здається, що саме так людство веде відлік своїх тисячоліть. А тим часом мало кому, напевне, не сниться омріяна чистота свого глибинного «Я». Ледь чутні звуки цього внутрішнього джерельця не дають заснути багатьом… Та попри це – світ видається таким недосконалим…

“Я хочу опинитися у якомусь іншому місці”, — говорить герой. Повернення до себе, зустріч із собою “у якомусь іншому місці” — омріяна зміна на краще. Ця ілюзія у фіналі вистави стає реальністю. Ось чому так достовірно-оптимістично звучать останні (перед пострілом у минуле) слова цієї подорожі:

“Ну, нарешті!”

Діалог із глядачем веде

Сергiй Москаленко